Главная страница

6 Проблема монетизації Валового внутрішнього продукту


Скачать 21.98 Kb.
Название6 Проблема монетизації Валового внутрішнього продукту
Анкор2_6-2_7.docx
Дата14.03.2018
Размер21.98 Kb.
Формат файлаdocx
Имя файла2_6-2_7.docx
ТипДокументы
#66996
Каталогroma_zorivchak

С этим файлом связано 33 файл(ов). Среди них: 4.jpg, СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.doc, dkr-difury-33gr.doc, 6.jpg, ІНСТРУКТАЖ СТУДЕНТАМ .doc, 3.jpg, 5.jpg, 1 ЛЕКЦІЯ значення історії педагогіки, зародже...doc, 4_3-4_4.docx и ещё 23 файл(а).
Показать все связанные файлы

6 Проблема монетизації Валового внутрішнього продукту
Монетизація економіки показник, який відображає насиченість економічної системи ліквідними активами, які можуть виконувати такі функції як засіб обігу та платежу.

Ступінь (рівень) монетизації економіки розраховується як частка від ділення грошей (М2), що знаходяться в обігу, на обсяг ВВП.

Рівень монетизації визначається ступенем розвитку фінансово-кредитної системи та свободою пересування капіталу в економіці.

Виконуючи функції засобів обігу і платежу, гроші безперервно переміщуються від одного суб`єкта економіки до другого, обслуговуючи тим самим купівлю-продаж товарів та послуг, тобто реалізацію ВНП.

Між процесом реалізації ВНП та грошового обігу існує внутрішній зв`язок: чим більший номінальний обсяг реалізації ВНП, тим більшим буде потік грошового обігу, і навпаки.

Номінальний ВНП визначається двома факторами: фізичним обсягом товарів та послуг, що реалізується (Q), та рівнем їх цін (P).

А обсяг грошового обсягу визначається масою грошей, що знаходяться в обігу (М), і швидкістю обігу грошової одиниці (V).

Згадані величини враховуються в рівнянні обліку :
,

На його базі можна визначити закономірності зміни основних ринкових процесів і показників, зокрема: рівня товарних цін, швидкості обігу грошей, маси грошей в обігу.

Найбільший рівень монетизації спостерігається в таких країнах як Гонконг, Швейцарія, Японія, Сінгапур, Австрія, Малайзія, Великобританія, Люксембург, де діють світові фінансові центри.

Оптимальний рівень монетизації, що сприяє економічному зростанню та ВВП на душу населення становить 60%. В Україні на січень 2014 рівень монетизації ВНП становить 55%.

Питання наповнення грішми економіки є надто важливим для України. Вважається, що низький (порівняно з іншими державами) ступінь монетизації є чи не головною причиною зростання заборгованостей та інших численних негараздів. Низький рівень монетизації економіки призводить до зростання ланцюга неплатежів, виникнення в крупних розмірах бартерного обміну

Приріст грошової маси, має своїм джерелом приріст ВВП. Зростання монетизації означає, що все більша і більша частка ВВП зберігається у грошовій формі і навпаки.

Таким чином, зростання ступеню монетизації вказує на зростання мобільності економіки, за зростання потенціальної гнучкості поведінки економічних суб’єктів.

7. Механізм зміни маси грошей в обороті

Змінювати масу грошей в обороті в Україні може тільки банківська система. Збільшення чи зменшення її досягається емісійною діяльністю центрального та комерційних банків. При цьому центральний банк емітує готівкові та безготівкові гроші, а комерційний банк — тільки безготівкові.

Емісія готівки є монопольним правом НБУ. На суму готівкової емісії зросте обсяг грошової бази і значною мірою показники грошової маси в усіх її агрегатах.

Випуск центральним банком безготівкових грошей здійснюється такими способами:

  • наданням позичок комерційним банкам шляхом їх рефінансування;

  • через купівлю у комерційних банків цінних паперів;

  • через купівлю у комерційних банків та їх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву.

У всіх цих випадках збільшуються запаси коштів на коррахунках комерційних банків у НБУ, що й є проявом випуску останнім безготівкових грошей. Одночасно комерційні банки по тих же каналах погашають свої зобов’язання перед НБУ, що означає вилучення безготівкових грошей з обороту.

Комерційні банки, як зазначалося вище, беруть участь у створенні тільки безготівкових грошей, а тому впливають безпосередньо на безготівковий компонент грошової маси, а через нього — на весь обсяг маси грошей в обороті. Механізм створення грошей комерційними банками дещо складніший, ніж механізм емісії НБУ, і полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів.

Резерви банків поділяються на дві частини: обов’язкові резерви і вільні (надлишкові) резерви.

Загальний банківський резерв вся сума грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій.

Обов’язковий резерв частина загального резерву, яку банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Обсяг його визначається на підставі норм обов’язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів.

За допомогою регулювання норми обов'язкового резерву вирішується декілька завдань:

забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, підтримки їх ліквідності;

при виникненні нестандартних ситуацій комерційні банки мають можливість отримати додаткову суму готівки в Національному банку;

провідний важіль регулювання можливостей комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей (за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької – стимулювати).

Вільний резервце сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.

Різниця між загальним і обов’язковим резервами становить вільний резерв банку.

Наявність вільного резерву — важливий показник фінансового стану банку, насамперед його спроможності виконувати свої зобов’язання перед клієнтами та задовольняти їх попит на позички. Тому цей показник виражає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого — стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінансове становище та на їх діяльність щодо збільшення маси грошей в обороті.

Комерційні банки в межах надлишкових (вільних) резервів, розмір яких значною мірою залежить від норми обов’язкових резервів, надають позики своїм клієнтам-позичальникам і таким чином створюють додаткові депозити.

Сума створених депозитів перевищує суму надлишкових резервів, які Центральний банк віддав комерційним банкам, тому що кредитна діяльність банківської системи в цілому спричиняє мультиплікативне розширення депозитів. Коли Центральний банк вилучає з банківської системи резерви - стягує позики з комерційних банків чи продає цінні папери на відкритому ринку - відбувається відповідне мультиплікативне згортання депозитів.

Депозитна (кредитна) емісія - це збільшення банківською системою грошової маси в країні за рахунок створення нових чекових депозитів для тих клієнтів, які отримали банківські позики і не беруть їх готівкою, а погоджуються здійснити свої майбутні витрати у безготівковій формі.

Грошово-кредитний мультиплікаторце процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.

У результаті мультиплікації додаткова маса грошей, що надійшла в банківську систему, істотно зростає завдяки приросту депозитів у тих комерційних банках, через які пройшла мультиплікаційна «хвиля». Висота і довжина цієї «хвилі» залежить від обсягу додатково введених у систему резервів та норми обов’язкового резервування.

Показник, що визначає, в скільки разів банки завдяки системі резервів можуть збільшити грошову масу в порівнянні з сумою готівки, яку внесли вкладники, носить назву банківський (депозитний) мультиплікатор.

м = 100/r ставка обов’язкових банківських резервів.

Приріст грошової маси (М) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора може бути виражений формулою

,

де R — початковий приріст резервів, що спричинив процес мультиплікації.

Розглянемо це на прикладі. Нехай норма обов’язкових резервів для комерційних банків встановлена Центральним банком в розмірі 20%. Це означає, що 20% від всієї суми депозитів комерційні банки не мають права надавати в кредит, а повинні зберігати ці гроші на своїх рахунках в Центральному банку. Припустимо також, що клієнти банків всі свої гроші зберігають на депозитних рахунках.

Отже, клієнт №1 отримав зарплату у розмірі 100 грн. і поклав ці гроші на свій рахунок в банку А. Банк А 20% цієї суми, тобто 20 грн. зобов’язаний покласти як обов’язковий резерв на свій рахунок в Центральному банку. Решту, тобто 100-20=80 грн., він надає в позику клієнту №2. Клієнт №2, отримавши гроші, відразу поклав їх на свій рахунок в банку Б. Банк Б, оскільки депозити зросли на 80 грн., повинен 20% від цієї суми, тобто 16 грн., покласти у вигляді обов’язкових резервів на свій рахунок в Центральному банку. Решту, тобто 80-16=64 грн., він надає в позику клієнту №3. Клієнт №3, отримавши гроші, поклав їх в свій банк В. Банк В повинен покласти 20% від 64 грн., тобто 12,8 грн., на свій рахунок у Центральному банку у вигляді обов’язкових банківських резервів... Цей ланцюжок можна продовжити, але вже зрозуміло, що всі разом банки зможуть видати грошей значно більше тієї суми, яку приніс в банк А самий перший вкладник.

Величина мультиплікатора визначається діленням 100 на ставку обов’язкових банківських резервів, встановлену Центральним банком країни. В нашому прикладі при ставці 20% мультиплікатор буде дорівнювати 100:20=5, тобто грошова маса може зрости в 5 разів без загрози для ліквідності банків всієї країни в цілому.

Таким чином, Центральний банк як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності - готівку в обігу і резерви комерційних банків, що є грошовою базою для зростання пропозиції грошей.
перейти в каталог файлов
связь с админом