Главная страница

Фінанси Лекція 6 Поняття фінансів та фінансова система України План Сутність фінансів, їх ознаки Види і характеристика фінансових відносин


Скачать 48.98 Kb.
НазваниеФінанси Лекція 6 Поняття фінансів та фінансова система України План Сутність фінансів, їх ознаки Види і характеристика фінансових відносин
Анкорl6.docx
Дата14.03.2018
Размер48.98 Kb.
Формат файлаdocx
Имя файлаl6.docx
ТипЛекція
#66995
Каталогroma_zorivchak

С этим файлом связано 33 файл(ов). Среди них: 4.jpg, СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.doc, dkr-difury-33gr.doc, 6.jpg, ІНСТРУКТАЖ СТУДЕНТАМ .doc, 3.jpg, 5.jpg, 1 ЛЕКЦІЯ значення історії педагогіки, зародже...doc, 4_3-4_4.docx и ещё 23 файл(а).
Показать все связанные файлы

Модуль ІII



Фінанси



Лекція № 6

Поняття фінансів та фінансова система України


План

1. Сутність фінансів, їх ознаки

2. Види і характеристика фінансових відносин

3. Функції та роль фінансів

4. Фінансова система України
1 Сутність фінансів, їх ознаки
Поняття “фінанси” досить широке. Це - доходи, грошові платежі, хитрощі, лихварство, пограбування, державні доходи та видатки.

Одночасно фінанси - це вчення, наука про державне господарювання, про оподаткування, його оптимізацію та сферу поширення.

Переважає підхід, що "фінанси" походять від давньофранцузького finer”- “платити”, “сплачувати”, а це, в свою чергу, пов'язано із латинським “fin”, що означає “кінець”, “закінчувати”.

Сьогодні важко назвати автора, який почав використовувати термін “фінанси”. Але багато дослідників авторство цього терміну залишають за французьким вченим Ж. Боденом, який в 1577 p. видає наукову роботу “Шість книг про республіку”, де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп. Зустрічається також точка зору, що першим автором праці, присвяченій фінансам, був Ксенофонт (430-355 pp. до н.е.). Його робота називається “Про доходи Афінської республіки”.

У XVIII столітгі трактування поняття фінансів як державного господарства одержало подальший розвиток. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися.

У XIX столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється й саме розуміння фінансів. Відбувається перехід до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери функціонування і впливу (фінанси сфери виробництва, фінансові ринки, державний кредит тощо).

Найвищого розвитку фінанси досягли в XX столітті, коли функції держави розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах.

Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі. А економічне життя постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Розмір цих фондів характеризує діяльність та фінансові можливості країни, господарської структури, громадянина.

Фінанси як економічна категорія знаходяться у сфері грошового обігу й не виходять за межі грошових відносин. Але не всі грошові відносини належать фінансам. (Наприклад, якщо людина купує продукти харчування, предмети, отримує заробітну плату, то ці відносини є грошовими, але не фінанси. А коли людина сплачує податки, коли власник створює відповідний фонд і вкладе його у цінні папери, в результаті чого матиме певний дохід, коли формується та використовується бюджет держави - ці відносини належать до сфери фінансів).

Тобто, враховуючи зазначене, ми можемо сказати, що фінанси - це економічні відносини, що існують у сфері грошового обігу й обслуговують рух грошових потоків.

Щоб визначити суть та роль такої економічної категорії як фінанси необхідно чітко розкрити причини, що викликають до життя фінанси:

  • розподіл праці як результат закономірностей розвитку виробництва і суспільства;

  • існування товарно-грошових відносин;

  • необхідність розподілу й перерозподілу ВВП з метою дотримання пропорцій відтворювання;

  • утримання невиробничої сфери, управління, оборони країни тощо.


Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси.

Що стосується економічної думки в Україні, то фінанси розглядають як економічну категорію у системі товарно-грошових відносин, що відображають створення, розподіл і використання доходів і фондів фінансових ресурсів (на макрорівні –ВВП й національного доходу, на мікрорівні - виручки й прибутку) для задоволення суспільних інтересів і потреб.

Загалом, у дослідженні суті фінансів найбільш поширені дві концепції:

Розподільна концепція обмежує сферу дії фінансів розподільчою фазою відтворення, в той час як фінанси опосередковують рух ВВП на всіх стадіях відтворювального циклу. Крім того, в розподільчих відносинах беруть участь різні економічні категорії (ціна, кредит, гроші).

Відтворювальна концепція фінанси обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального процесу. Але слід підкреслити, що роль фінансів на кожній стадії відтворювального процесу мас свої відмінні риси, виявляється по-різному.

На стадії виробництва за допомогою фінансів формуються й використовуються фонди фінансування капітальних вкладень, фондів обігових коштів, амортизаційного фонду та ін.

На стадії розподілу з вартості ВВП виділяються відповідні грошові фонди, які є фондами фінансових ресурсів, відбувається відокремлення грошової форми вартості від її натурально-речового втілення.

На стадії обміну триває далі рух грошової форми вартості, але його супроводить зустрічний рух товарів. Звісно, фінанси в обміні участі не беруть, проте вони обслуговують цей обмін.

На стадії споживання фінанси є умовою його здійснення. Саме тут відбувається використання відповідних фондів фінансових ресурсів: фонду розвитку виробництва, фонду матеріального заохочення тощо.

Фінанси - це система економічних відносин, що функціонують у сфері товарно-грошового обігу, мають розподільчий характер, пов'язані з формуванням і використанням доходів і фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості ВВП.

Фінанси тісно пов'язані з такими економічними категоріями як гроші, ціна, заробітна плата, кредит, але мають свої відмінності.

2 Види і характеристика фінансових відносин
Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів.

Об'єктами фінансових відносин є

національне багатство

вироблений валовий внутрішній продукт.

Саме розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. А розподіл національного багатства як об'єкту фінансових відносин свідчить про те, що для формування доходів використовується все, що створене попередніми поколіннями або надано природою.

Суб'єктами фінансових відносин виступають:

держава (за правом керуючої структури суспільства),

підприємці, робітники й службовці (за правом виробників ВВП).

Слід підкреслити, що фінансові відносини мають суперечливий характер. Кожний суб'єкт (їх троє) прагне отримати якомога більше від розподілу об'єкту (ВВП), що можливе лише за рахунок інших суб'єктів. Для вирішення цього протиріччя необхідно збалансування інтересів суб'єктів.

Розподіл і перерозподіл ВВП може відбуватись за різними схемами, у відповідності до яких виділяються моделі фінансових відносин у суспільстві.

Моделі фінансових відносин у суспільстві

Розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватись за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:

а) за послідовністю розподілу ВВП;

б) за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі — ринкової й адміністративної економіки. Їх розглядають виходячи з розподілу новоствореної вартості — національного доходу, домінуючими складовими якого є заробітна плата і прибуток. Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу. Основним за питомою вагою і значущістю. Обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим — інакше зупиниться процес відтворення виробництва.

Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний історичний шлях розвитку і домінує у світі. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:

1) точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;

2) достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

3) чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються:

ринковими відносинами;

у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт заінтересований у збільшенні своєї частки. Однак, з іншого, — є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт заінтересований у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці заінтересовані в прибутку підприємства, тому що він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак і зростання заробітної плати. При цьому переважну частку в національному доході у сучасних умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги прибутку мінімізуються потребами виробничого розвитку.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад податку на надприбуток.

Пропорції перерозподілу національного доходу регламентуються тільки законодавчими актами.

Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід — податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу — прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві:

1) з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

2) доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;

3) неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

4) відсутні стимули до продуктивної праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу регулюються державою за допомогою адміністративних методів.

Рівень заробітної плати регулювався через установлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксувався централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлювався рівень прибутку підприємств.

Звісна річ, виділення зазначених моделей певною мірою має умовний характер. У моделі ринкової економіки присутні елементи участі держави в первинному розподілі за допомогою непрямих податків. Модель адміністративної економіки, у свою чергу, включала елементи перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки — втручання у його первинний розподіл.

За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації » 25—30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цього. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті » 35—45%. За рахунок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП — 50—60%. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов, по-перше, високого рівня ВНП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального споживання, і, по-друге, високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Це і рівень розвитку суспільства, і характер та масштаби діяльності держави, її втручання в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної політики, і характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини, це й історичні традиції народу, рівень розвитку культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій.

3 Функції фінансів та їх роль

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є основним цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП.

Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги — нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію вимірювання вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.

Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень — крадіжок, зловживань службовим становищем, розкрадання майна підприємств, уникнення від сплати податків та ін. Однак це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки — правознавства.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси — це інструмент контролю за діяльністю суб'єктів обмінно-розподільних відносин.

У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб у процесі розподілу і перерозподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.

Фінансовий контроль — це один з найдійовіших видів контролю у суспільстві. На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний суб'єкт перевіряє кожного. Оскільки фінансові показники діяльності виступають результативними, то фінансовий контроль є наскрізним — він фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних і фізичних осіб. Звідси випливають широкі повноваження органів фінансового контролю, їх доступність до будь-яких документів і сфер діяльності. Відповідно і результати контролю підлягають повному оприлюдненню. Фінансова діяльність кожного суб'єкта має бути прозорою, що створює передумови для її законності.

Роль фінансів

Фінанси називають вченням “про хліб насущний”, “кровоносною системою” економіки суспільства, що вказує на значну їх роль в соціальному та економічному житті будь-якої держави.

Можна згадати тут відповідь відомого полководця Монтекукули на запитання, що необхідно для успішного ведення війни? – “три речі: гроші, гроші і гроші”, маючи на увазі наявність фондів грошових ресурсів в розпорядженні держави.

В останнє століття, як зазначив відомий вітчизняний вчений I.I. Янжул в своїй праці “Основні початки фінансової науки”, станом фінансів вимірюється могутність держави: не в солдатах її головна сила, а, насамперед, в тих засобах, які вони мають у певний час; фінанси є мірилом добробуту країни, мірилом цивілізації.

Окрім того, фінанси здійснюють прямий вплив на державний устрій та управління, на культурний розвиток та соціальне забезпечення.

На роль фінансів в прийнятті політичних рішень та визначення місця держави на міжнародному рівні вказують слова Фрідріха Великого - що багата держава буде направляти міжнародну політику по-своєму.

Величезну роль відіграють фінанси в діяльності підприємства, в організації бізнесу, в приватному житті людини, коли знання фінансових законів та принципів допомагають правильно розпоряджатися фінансовими ресурсами та особистими коштами.

Виконуючи розподільну і контрольну функції, фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони:

  • забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

  • забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність відтворення виробництва;

  • здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

  • впливають на інтереси суб'єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

  • відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

  • утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

  • забезпечують усеохоплюючий контроль між суб'єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів та доходів.


4. Фінансова система України
Фінансова система - це сукупність економічних відносин та виокремлення різноманітних фондів фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в місцях їх акумулювання з певними намірами економічного і соціального розвитку, а також сукупність органів управління фінансами в країні.

За внутрішньою будовою фінансова система - це сукупність взаємозв'язаних фінансових відносин, що формують і використовують доходи і відповідні фонди, а також відображають форми і методи розподілу і перерозподілу ВВП.

Внутрішня структура фінансової системи складається із сфер і ланок і є характерною для всіх країн.

Сфери виділяються за чотирма рівнями економічної системи:

  • світова економіка;

  • макроекономіка;

  • мікроекономіка;

  • рівень забезпечення.

Світовій економіці відповідає сфера міжнародних фінансів, що характеризують акумуляцію ресурсів та розподільчі відносини на світовому рівні.

Макроекономічний рівень обслуговує сфера державних фінансів (без фінансів державних підприємств), яка, перш за все, характеризує фінансову діяльність держави.

Мікроекономічному рівню відповідає сфера фінансів суб'єктів господарювання, що відображає рух грошових потоків підприємств, включаючи державні підприємства.
Сфера фінансового ринку є специфічною і охоплює кругообіг фінансових ресурсів як виду товару, представляє собою обслуговуючу ланку фінансової системи.

Страхування також є доволі специфічною ланкою фінансової системи, яка займає макроекономічний та мікроекономічний рівні.

Фінансова система за організаційною будовою представляє собою сукупність фінансових органів і інструментів, що входять до системи управління фінансами.

Така побудова пов'язана з тим, що рух грошових потоків не здійснюється об'єктивно сам по собі, а спрямовується за певними правилами, тобто у відповідності до фінансового механізму, і керується управлінськими структурами.

Органи управління та фінансові інститути можуть бути згруповані в чотири блоки:

І-й блок - Міністерство фінансів України та його відособлені та відокремлені підрозділи (Казначейство, Контрольно-ревізійна служба, Податкова адміністрація);

ІІ-йблок контрольно-регулюючі органи (Рахункова палата, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Аудиторська палата й аудиторські фірми);

ІІІ-й блок - органи управління цільовими фондами (Пенсійний фонд України, фонди загальнодержавного обов'язкового соціального страхування);

ІV-й блок - фінансові інститути, які працюють на фінансовому ринку (Національний банк України і комерційні банки, Міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, фінансові посередники, страхові компанії, інвестиційні фонди).


Питання для самоперевірки:

1) Які передумови виникнення фінансів?

2) У чому полягає суть фінансів?

3) Які характерні ознаки фінансів?

4) Які є концепції визначення суті фінансів?

5) У чому полягає зв'язок фінансів з іншими розподільчими категоріями?

6) Які сфери економічних відносин обслуговують фінанси?

7) Які є моделі фінансових відносин? Їх характеристика.

8) Які функції виконують фінанси? Їх характеристика.

9) Яку роль виконують фінанси на кожній стадії відтворювального процесу?

10) У чому полягає роль фінансів у суспільстві?

Питання для обговорення на семінарських заняттях:

1. Які питання в категорії фінансів дискутуються сьогодні?

2. Чому фінанси порівнюють із вченням про "хліб насущний"? Чому фінансам належить провідна роль у економічній системі?

3. Роль фінансів у економічній системі держави?

4. Чи існує криза фінансів в Україні?
перейти в каталог файлов
связь с админом