Главная страница

Лекція Фінансова політика


Скачать 37.49 Kb.
НазваниеЛекція Фінансова політика
АнкорL7.docx
Дата14.03.2018
Размер37.49 Kb.
Формат файлаdocx
Имя файлаL7.docx
ТипЛекція
#67006
Каталогroma_zorivchak

С этим файлом связано 33 файл(ов). Среди них: 4.jpg, СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.doc, dkr-difury-33gr.doc, 6.jpg, ІНСТРУКТАЖ СТУДЕНТАМ .doc, 3.jpg, 5.jpg, 1 ЛЕКЦІЯ значення історії педагогіки, зародже...doc, 4_3-4_4.docx и ещё 23 файл(а).
Показать все связанные файлы

Лекція 8. Фінансова політика



План

1. Сутність фінансової політики, її мета і завдання

2. Елементи фінансової політики

3. Види і типи фінансової політики, їх характеристика
1. Сутність фінансової політики, її мета і завдання
Політика - це сфера людської діяльності, форма суспільної життєдіяльності. Вона виникла внаслідок необхідності узгодження, приватних, часткових (групових) інтересів більш загальному інтересу - суспільному.

Поняття “фінансова політика” поєднує в собі категорії - фінанси та політика.

Необхідно зауважити, що в сучасних умовах поняття фінансової політики пов'язується не тільки зі сферою держави, а й з окремими галузями економіки, з підприємницькими структурами, зрештою - з населенням, в залежності від рівня завдань які вирішує фінансова політика.

В найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення фінансової політики - це спосіб організації і використання фінансових відносин.

При чому, фінансову політику доцільно розглядати на наступних рівнях:

  • макроекономічному;

  • мікроекономічному.

Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета.

Мета фінансової політики на різних рівнях:

1) макроекономічний рівень

Оптимальний розподілі і перерозподілі ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

2) мікроекономічний рівень

Оптимальний розподіл і перерозподіл грошових коштів і фінансових ресурсів.

Завдання фінансової політики залежать в першу чергу:

  • на макроекономічному рівні - від функцій та природи держави;

  • на мікроекономічному - від мети функціонування та форми власності підприємства.

На цій основі до завдань макроекономічного рівня можна віднести:

  • підвищення обсягів й ефективності використання фінансових ресурсів (відмова від вирішення цих завдань може призвести до розсіювання коштів, скорочення джерел задоволення постійно зростаючих економічних і соціальних потреб суспільства);

  • оздоровлення і структурна перебудова економіки (вирішення цього завдання дозволить підвищити в загальному обсязі виробництва питому вагу галузей другої групи, зменшити витрати на виробництво продукції, впорядкувати грошовий обіг);

  • досягнення більш високого рівня життя населення на основі розвитку галузей промисловості й сільського господарства (соціальна направленість фінансової політики свідчить про те, що рівень життя населення виступає показником, який визначає розвиток виробництва, напрямки і структуру використання фінансових ресурсів).

Деякі вчені та практики визначають також інші завдання проведення фінансової політики, такі як: зниження темпів інфляції, зменшення впливу економічних циклів (особливо на спаді), інші. Але легко побачити, що ці завдання є похідними від стратегічної мети фінансової політики - забезпечення високого рівня добробуту всього населення.

До завдань фінансової політики мікроекономічного рівня можна віднести:

  • максимізація прибутку підприємства;

  • оптимізація структури капіталу підприємства і забезпечення його фінансової стійкості;

  • досягнення прозорого фінансово-економічного стану підприємства для власників, інвесторів, кредиторів;

  • забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

  • створення ефективного механізму управління підприємством;

  • використання підприємством ринкового механізму в залученні фінансових ресурсів.



2. Елементи фінансової політики
Фінансова політика складається з бюджетної, податкової, грошової, кредитної, цінової та митної політики (рис. 8.1).



Рис. 8.1. Складові елементи фінансової політики
Бюджетна політика визначається Конституцією України, рядом інших законів, що встановлюють функції окремих органів влади в бюджетному процесі і законотворенні.

До бюджетної політики відноситься визначення:

  • бюджетного процесу;

  • принципів побудови бюджету;

  • частки ВВП, що концентрується в бюджетах різних рівнів;

  • структури видаткової частини бюджету;

  • шляхів покриття дефіциту бюджету тощо.

Бюджетна політика також здійснює управління державним боргом.

Важливим елементом фінансової політики є податкова політика. Більш як за п'ятсот років сучасна фінансова наука чітко визначилась по відношенню до податків. А саме:

- без податків держава не може існувати;

- податкові стягнення мають тверду тенденцію до зростання;

- при переході оптимального податкового порогу порушується звичайний відтворювальний процес - економіка починає руйнуватись;

- в періоди кризи податки повинні бути встановлені па мінімальному рівні; а економічний механізм країни мас відновлюватися за рахунок мобілізації інвестиційного потенціалу;

- високі податки призводять до витоку капіталу;

- податкові пільги повинні мати відкритий характер;

- податкова система не повинна носити конфіскаційний характер;

- сумарний розмір податків має стійку тенденцію до зростання тільки в економічній системі, в якій держава гарантує стабільність законів і права;

- непрямі податки необхідно вводити для обмеження споживання товарів, які шкідливі для здоров'я, на предмети розкоші, іноді на імпортні товари та послуги і в інших специфічних випадках;

- основою податкової бази повинні виступати податки на доходи та майно.

Грошова політика, яка складається з емісійної політики і політики підтримки стабільної національної валюти. Емісійна політика визначає необхідність кількості грошей в обігу і має ще один напрямок - збільшення доходної частини бюджету. Останнє вимагає особливої обережності у застосуванні. Якщо держава не в змозі контролювати грошову політику, регулювати свою грошову систему, то це може порушити економічну безпеку країни.

Кредитна політика, як складова фінансової, забезпечує функціонування внутрішньогосподарських розрахунків і позикового капіталу.

Позиковий капітал є важливою умовою здійснення відтворювального процесу, забезпечує можливість позик як для поповнення оборотних коштів, так і для інвестицій. Крім того, кредитний сектор економіки служить й для вирівнювання середньої норми прибутку. Необхідно зауважити, що величина процентної ставки може негативно вплинути на стан економічної активності в суспільстві. Так, якщо середня рентабельність виробничого сектору в ринкових умовах коливається 5-10 %, то висока ставка рефінансування Національного банку, що перевищує межу рентабельності, створює умови для: неповернення кредитів, зростання цін, зниження рентабельності позичальників, що скорочує базу оподаткування та звуження внутрішнього споживчого ринку тощо.

Цінова політика держави виражається в регулюванні цін і тарифів на монопольні товари і послуги.

Зростання цін в таких галузях як залізничний та водний транспорт, видобувна промисловість, нафто- і газопроводи, електромережі тощо, призводять до зростання цін у всіх інших секторах народного господарства. Відбувається скорочення пільгових товарів і послуг, що не забезпечує населення мінімальними соціальними гарантіями.

Митна політика розглядається як частина цінової і податкової, тому що митні збори і податки безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг, обмежують чи розширюють доступ на внутрішній ринок імпортних товарів, забезпечують рівень захисту національного виробника і перешкоджають вивозу національного багатства за межі країни.

Вибір напрямку митної політики повинен сприяти економічному зростанню країни, політичній стабілізації.

Всі елементи фінансової політики повинні бути цілеспрямованими, скоординованими, взаємопов'язаними і взаємообумовленими.

3. Види і типи фінансової політики, їх характеристика
В залежності від завдань, що поставлені перед фінансовою політикою, провідні економісти поділяють її на три види (рис. 8.2):



Рис. 8.2. Види фінансової політики
Політика економічного зростання застосовує систему фінансових заходів, які спрямовані на збільшення фактичних обсягів ВНП і підвищення рівня зайнятості. Така стимулююча фінансова політика включає зростання державних видатків і зменшення податкового тягаря.

Якщо уряд використовує засоби фінансової політики (державних видатків і податків) для стримування обсягу випуску продукції на необхідному рівні і підтримки стабільності цін, то вважається, що державою проводиться політика стабілізації.

Політика обмеження ділової активності навпаки - спрямована на зменшення реального обсягу ВНП порівняно з його потенційним рівнем. Такий вид фінансової політики застосовується урядом в періоди підйому з метою уникнення кризи перевиробництва та інфляції, що виникає разом з надмірним попитом. Політика обмеження ділової активності (стримуюча політика) використовує наступні фінансові засоби: зменшення державних видатків і збільшення податків.

Слід підкреслити, що в чистому вигляді ні один вид фінансової політики на практиці не існує. Держава використовує фінансові засоби того чи іншого виду фінансової політики, поєднуючи їх. Вид фінансової політики визначається перевагою фінансових інструментів одного з видів фінансової політики.

За способом реалізації виявляють два типи фінансової політики:

  • дискреційна фінансова політика;

  • недискреційна фінансова політика.

Дискреційна фінансова політика (одномоментна) полягає у встановленні ставки оподаткування, суми відповідних державних витрат та інших параметрів, вплив яких на економіку має постійний характер. Ця робота здійснюється законодавчими органами країни; рішення приймаються раз на рік при затвердженні держбюджету і не підлягають перегляду.

Основними засобами дискреційної політики є:

  • соціальні програми;

  • державні закупки;

  • державні інвестиції;

  • зміна трансфертних видатків перерозподільчого типу;

  • громадські роботи, що пов'язані з видатками;

  • управління рівнем оподаткування.

Недискреційна фінансова політика (Політика вбудованих стабілізаторів) включає елементи, що змінюються в залежності від змін економічної ситуації, тобто здатність податкової системи до самостійної стабілізації.

Вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління. Дані особливості податкової системи називаються вбудованими стабілізаторами.

Крім податкового існують ще ряд важливих вбудованих стабілізаторів, що у своїй сукупності сприяють економічній рівновазі в країні. Серед них можна виділити наступні:

  • соціальні виплати, включаючи допомоги по безробіттю;

  • благодійні допомоги поза рамками системи соціального страхування;

  • програми економічної допомоги (особливо в періоди кризи перевиробництва);

  • ефект надійності компаній (наприклад акціонерні товариства створюють ілюзію стабільності доходу не змінюючи рівень виплати дивідендів);

  • інертність схильності до споживання (тобто, підтримуючи звичайний рівень життя, індивід повільно пристосовується до зміни рівня свого життя).

За рівнем втручання держави в економіку країни, в залежності від особливостей її стану та розвитку, фінансову політику поділяють на три основних типи:

- класична;

- регулююча;

- планово-директивна.

Класичний тип фінансової політики заснований на працях класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо та їх послідовників. Основний її напрямок - невтручання держави в економіку, підтримка вільної конкуренції, використання ринкової о механізму як головного регулятора господарських процесів. І як наслідок цього - обмеження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету.

Фінансовий механізм будується у відповідності до цілей фінансової політики і забезпечує видатки на військо зі цілі, виплату процентів за державним боргом і його погашення. Система оподаткування повинна створити умови для такого надходження коштів, щоб забезпечити збалансований бюджет держави. А система управління - проста і зосереджується в одному органі управління - міністерстві фінансів чи казначействі.

В основі регулюючого типу фінансової політики лежить економічна теорія англійського економіста Дж. Кейнса та його послідовників. Даний тип фінансової політики передбачає необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки. Фінансовий механізм використовується для регулювання економіки та соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення.

Основним інструментом впливу на економіку є державні видатки, які забезпечують формування додаткового попиту, зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу, ліквідацію безробіття шляхом фінансування створення нових робочих місць. Головним механізмом регулювання є:

  • прибутковий податок, що використовує прогресивні ставки;

  • державний кредит, на основі якого проводиться політика дефіцитного фінансування;

  • ринок позикових капіталів, що є значним джерелом доходної частини бюджету;

  • дефіцит бюджету.

Система управління фінансами включає декілька самостійних спеціальних органів, окремих служб, які займаються плануванням бюджету (доходів і видатків), фінансуванням державних видатків, контролем за надходженням податків, управлінням державного боргу.

Планово-директивний тип фінансової політики, як правило, застосовується в державах з командно-адміністративною системою управління економікою.

Метою цього типу фінансової політики, що здійснюється прямим директивним керівництвом у всіх сферах економіки і соціального життя, є забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів в руках держави для подальшого їх перерозподілу у відповідності до основних напрямків державного плану.

Фінансовий механізм створює фінансові інструменти, за допомогою яких відбувається вилучення всіх фінансових ресурсів, що не використовуються у відповідності до плану. Таке вилучення здійснюється у підприємств, населення, органів місцевої влади. Видатки бюджетів визначаються, виходячи із пріоритетів, що встановлюються державним планом. Покриття видатків на соціальні потреби здійснюються за допомогою залишкового методу за мінімальними нормами. Управління фінансами відбувається з одного центру - міністерства фінансів.

Необхідно підкреслити, що в сучасних умовах ні в одній країні світу в чистому вигляді жоден тип фінансової політики не зустрічається.

Крім того, слід враховувати, що кожен тип фінансової політики не буває суто позитивним або негативним, так як залежить від особливостей етапу розвитку держави, її економічного стану та соціальної сфери, залежить від функцій і завдань самої держави.

Питання для самоконтролю:

1) Що означає поняття “фінансова політика”?

2) На яких рівнях економіки розглядають поняття “фінансова політика”?

3) Які мета і завдання фінансової політики відповідають кожному рівню економіки?

4) Які елементи складають фінансову політику? Дати їм характеристику.

5) За якими ознаками поділяється фінансова політика на види і типи?

6) Які є види фінансової політики?

7) Які є типи фінансової політики?

8) Які характерні риси кожного з типів фінансової політики?

9) Які наслідки застосування того чи іншого типу фінансової політики?

10) У чому полягає механізм реалізації фінансової політики?

11) Яка умова успішної реалізації фінансової політики?
Питання для обговорення на семінарських заняттях:

1. Які позитивні й негативні риси кожного з типів фінансової політики?

2. Який тип фінансової політики в Україні на сучасному етапі?

3. Які позитивні й негативні риси сучасної фінансової політики України?

4. Які проблеми та напрямки розвитку фінансової політики України?

Теми для рефератів:

1. Дефініції поняття “фінансова політика” в різних науково-літературних джерелах.

2. Порівняльна характеристика типів фінансової політики.

3. Фінансова політика України та її особливості на сучасному етапі.
перейти в каталог файлов
связь с админом