Главная страница
qrcode

індивідуально-авторські неологізми. Сучасна лінгвістика інтенсивно займається всебічним вивченням нових номінативних одиниць лексичного рівня на межі хх ххі століть, що обумовлено активністю процесу появи нових слів


НазваниеСучасна лінгвістика інтенсивно займається всебічним вивченням нових номінативних одиниць лексичного рівня на межі хх ххі століть, що обумовлено активністю процесу появи нових слів
Дата01.12.2019
Размер152 Kb.
Формат файлаdoc
Имя файлаіндивідуально-авторські неологізми.doc
ТипДокументы
#109606
Каталог

Сучасна лінгвістика інтенсивно займається всебічним вивченням нових номінативних одиниць лексичного рівня на межі ХХ – ХХІ століть, що обумовлено активністю процесу появи нових слів. Це стосується й структурно-семантичної природи та функціонально-стилістичного призначення оказіональних елементів – позасистемних мовленнєвих явищ, що ілюструють шляхи і форми розвитку мови окремого періоду, відображають взаємодію між мовою і мовленням, а також оновлюють словотвірну й образну можливість української мови. Особливу увагу привертають оказіоналізми в мові української преси 90-х років ХХ століття. Вибір саме цього періоду для аналізу не випадковий, оскільки 90-ті роки ХХ століття характеризуються істотними змінами в Україні, які позначилися не лише на розвитку суспільства в цілому, а й інтенсифікували розвиток лексичного складу української мови, зокрема оказіональної лексики. Процес оказіоналізації в мові преси зазначеного періоду можна вважати явищем закономірним.

Актуальність теми обумовлена відсутністю комплексного аналізу оказіоналізмів у мові української преси 90-х років ХХ століття у взаємодії їх структурно-семантичних і комунікативно-функціональних характеристик, необхідністю теоретичного осмислення їх стилістичних особливостей, відсутністю єдиного погляду на лінгвістичний статус оказіональних утворень, необхідністю дослідження динамічних змін у лексичному складі мови та процесу мовної еволюції у всіх її проявах, недостатнім рівнем дослідження питання про утворення оказіональних елементів з урахуванням екстралінгвальних та інтралінгвальних факторів. Вивчення оказіональних одиниць важливо в словотвірному, семасіологічному та стилістичному аспектах, оскільки вони, як одиниці мовлення, знаходяться на перетині семасіології, лексикології, словотвору та стилістики. Комплексний аналіз їх допоможе створити повнішу картину сучасного українського словотворення, виявити його особливості, оскільки, знаходячись на периферії словотвірної системи, ядро якої складають слова літературної мови, оказіоналізми, як правило, створюються відповідно до законів словотвірної системи мови і є своєрідним проявом тенденцій її розвитку, показником творчих потенцій мови.
Індивідуально-авторський неологізм – незвичне, здебільшого експресивно забарвлене слово, утворене на основі наявного в мові слова або словосполучення, іноді з порушенням законів словотворення чи мовної норми, що існує лише в певному контексті, в якому воно виникло. Авторські неологізми зіставляються зі словами загальномовними, від неологізмів відрізняються тим, що зберігають свою новизну, незалежно від реального часу їх утворення. Оказіоналізм не залежить від часу свого існування, тоді як неологізм може втрачати свою новизну, переходячи чи до активної, чи до пасивної лексики.
На відміну від неологізму, який належить до сфери мови, авторський новотвір існує лише у мовленні, у певній ситуації спілкування. Оказіоналізм характеризується залежністю від контексту, створеного конкретним автором, у конкретній комунікативній ситуації, з метою експресивно-стилістичного впливу на адресата мовлення, через незвичність, новизну та ненормативність таких слів, спричинену авторським переосмисленням норм словотвору сучасної мови.
Індивідуально-авторські неологізми характеризуються невідтворюваністю, ненормативністю. Творяться такі лексеми переважно морфологічними способами словотвору: префіксальним, суфіксальним, префіксально-суфіксальним тощо:
анти+премія← премія
лабіринтн + ість ← лабіринтний
Пушкарьов(о) + манія ← Пушкарьова
мобіл(о)+фобія←мобілка
диск+о+крут(ити).
У мовленні авторські слова виконують функції називну – називають предмети, явища, процеси навколишньої дійсності, а також стилістичну – привертають увагу читача до тексту, передають оцінку автора до того, про що він говорить.

Категорія нових слів неоднорідна й багатопланова. Питання про те, які саме слова можна вважати новими, є головним питанням неології [1]. У сучасних дослідженнях новолексики для позначення новостворених слів використовують такі терміни, як “авторський неологізм”, “індивідуально-авторський новотвір”, “оказіональне слово”, “лексичний новотвір”, “неолексема”, “лексична інновація” [2]. На думку О. Сербенської, інновації – це “новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів і висловів з минулих епох” [3].

Спочатку нагадаємо значення терміна “нові слова”. Це лексичні одиниці, які не є загальновживаними, проте можуть ними стати, що з'явились у мові протягом певного періоду і не існували раніше, відчуваються як нові у мовній свідомості мовців. Пропоную враховувати таку ієрархію ознак при аналізі цих слів:

1) входження чи не входження нових слів до мови або мовлення;

2) зумисне чи випадкове створення їх у мові;

3) сфера вживання у мовленнєвому просторі;

4) відповідність/невідповідність словотвірній системі мови;

5) звичайність чи незвичайність новотворів.

“Створюючись у індивідуальному мовленні, слово стане загальновживаним, якщо на це буде суспільна необхідність”, – зазначав В. Філін. Справді, у наше повсякдення так природно ввійшли слова: мрія, майбутнє, незагойний, нестяма, страдниця, чарівливий (М. Старицький), звіт (І. Верхратський), чинник, поступовий (І. Франко) [4], високочолий (Т. Шевченко), світогляд, самосвідомість (І. Нечуй-Левицький), провесна, промінь (Л. Українка) [5], юнка (П. Тичина). Цікаво те, що неологізми – це не абсолютно нові звукосполуки, а вони, як правило, формуються з наявного мовного матеріалу.

Щоб ширше й якомога об'єктивніше показати використання нових слів, було проаналізовано книги сучасних українських літераторів, а саме: Ігор Римарук “Діва обида” (1988), Ольга Ольхова “Керамічна совість” (2005), Ольга Ольхова “Брунькуються громи” (2007), Володимир Цибулько “Ангели й тексти” (2005), Тарас Прохасько “Лексикон таємних знань” (2006), Дмитро Кремінь “Синопсис” (2003), Павло Чорний, Віктор Шило “Бодай-цикута” (2006), Олександр Іранець “Лускунчик – 2004” (2005), Михайло Сидоржевський “Навпіл між обома світами” (2004).

Існують новотвори, авторство яких важко встановити. Саме тому дослідниця Р. Наміткова пропонує розрізняти два види новотворів: авторські, що створюються індивідуально з художньо-стилістичною чи науковою метою; неавторські, які постійно створюються безпосередньо в розмовному мовленні перш за все для практичних потреб спілкування.

Окрему проблему становить розмежування оказіональних і так званих потенційних слів. Основними ознаками потенційних слів вважають, зокрема, такі: утворюваність у процесі мовлення на основі високопродуктивних словотвірних моделей, мотивованість семантики слова значенням морфем, що формують його. Але все одно авторська індивідуальність впливає на створення таких потенційних одиниць, але вони дуже схожі на наявні в мові слова. Наприклад, єдинокрівець, змужланіння, здитиніння, збабіння, часоїдство, зоднаковіли. Як бачимо, контекст потенційного слова, на відміну від оказіоналізму, максимально стислий, оскільки немає потреби пояснювати цілком зрозуміле. На думку деяких дослідників, потенційні слова заповнюють ніші мовної системи, виникаючи (відповідно до заданої мовою сполучуваності морфем) там, де слово повинне бути, а його насправді немає. У мові існують різні види обмежень у сполучуваності морфем: стилістичні, семантичні, словотвірні та ін. Проте такі слова легко створюються, не порушуючи законів словотвору і передусім валентності морфем. Оказіональні слова утворюються в результаті порушення передбачених мовною системою зв'язків морфем. Специфічною ознакою цих слів мовознавці вважають їхню постійну новизну. Втім, психологічна оцінка новизни слова є суб'єктивною і не піддається абсолютизації [6].

Неологізми в основі можуть мати:

– один складник (однослівні номінації) – акваріумізувати, здротяніти, недолюбець.

– найчастіше два складники, це так звані композити – самонаколювання, противогняний, музонімфетка, сокорух, небовимірний”, білостіння, дрантяхмарна, себерозтоптаність. Цікаво те, що композити можуть мати або не мати сполучний голосний. До тих слів, які мають сполучний голосний, зарахуємо: горіхопад, спільнобудівничу, пелюстопад, різносезонні. До композитів без сполучного голосного належать утворені чи то основоскладанням, чи то абревіацією слова типу привидонечка, словозвізда. До двоскладових слів належать також юкстапозити, що характеризують детонат конкретніше; частіше, як я помітила, використовуються в поезії; пишуться через дефіс – час-часолет, зоря-зоряниця, слово-байстря, слово-звіря, фрази-килими, реквієм-скоромовка, душа-плювальниця, міста-упирі. Крім того, юкстапозити з двома коренями часто мають співзвучні закінчення: птиці-тайниці, віз-криловіз, шати-грати, полюблю-погублю.

– значно рідше трапляються трискладові юкстапозити – васильо-гоголівсько-котляревська, навічновисокосного, бачення-з-роману, бачення-у-роман, бачення-в-романі, безменебуднем.

– дуже рідко в аналізованих текстах можна помітити чотирискладові – вмираю-але-не-здаюся, тожнекидайїї.

У принципі будь-який свідомий носій мови може утворити юкстапозит за високопродуктивним типом: “узуальне слово”+”узуальне слово”. Творчий початок у зазначених мною юкстапозитах, на перший погляд, виявляється лише в тому, що автор утворює нову номінацію шляхом поєднання лексичних компонентів, які раніше не поєднувалися. Юкстапозитам притаманна утворюваність, не нормативність (адже таких слів немає у словнику), функціональна одноразовість, індивідуальність (свідченням цього є відсутність аналогічних номінацій у лексиконі інших авторів), словотворча похідність (юкстапозити утворюються за допомогою наявних у мові засобів – відомих мовцям слів, словоформ, морфем). Незважаючи на те, що юкстапозити є загалом продуктивним типом номінації у сфері літературного дискурсу, проте в загальномовних словниках вони, як правило, не фіксуються. Тому комплексний аналіз цих оригінальних (зазвичай) утворень, їх класифікація, вплив на реципієнтів становлять актуальну мовознавчу проблему.

У проаналізованих словах помітні також специфічні утворення, які пропонується називати графосемантичними, або графоакцентованими, оказіоналізмами: ДУХСИНОТЕЦЬ, душ-ш-ш-шабля, CCCіч гггуляє, СKовороди, на-ві-що, ки-да-єш, поза-оз-умну, від сутність, до сутність, при сутність, про...за ... про. На нашу думку, це гра, що проявляється в новому змісті слова, ми розуміємо і сприймаємо слово по-іншому. Адже воно не тільки читається, а й бачиться, стає більш матеріальним. На жаль, таких яскравих оригінальних сполучень у проаналізованих текстах небагато.

Як відомо наприкінці XX ст. активізується використання у поетичних текстах надскладних слів. Ці надскладні слова можуть утворюватись несловотвірними моделями: вмираю-але-не-здаюся, Запит-і-Розв'язання, відходом-і-поверненням. Такі одиниці завжди привертають увагу, спонукають адресата до роздумів, таким чином активізуючи його сприйняття художнього тексту.

Поява оказіональних одиниць нероздільно пов'язана з порушенням мовної норми. І чи виправдані такі слова? Чи не руйнують вони мовної структури, чи не збивають, як-то кажуть, з пантелику читачів? Дослідники Л. Булаховський, М. Рильський, Б. Томашевський неодноразово наголошували на тому, що порушення мовної норми повинне обов'язково бути естетично виправданим. Справді, коли людина має високе чуття мови, то вона вловлює всю чарівність відступів від неї.

У проаналізованих текстах часто траплялися не лише утворення нових слів, а й їхні видозміни за вже відомою формою, які, щоправда, повністю збігалися у значенні. Наприклад, подвигання – це подвижництво за словником. Автори намагаються змінити слово для того, щоб воно по-новому вигранювало. Часом такі зміни призводять до того, що витісняється старе слово, а до загального вжитку входить придумане автором.

Поява таких видозмін саме у поетичному творі пояснюється:

– дотриманням вимог силаботонічного віршування, зокрема збереження ритміки строфи. Саме тому у поезіях В. Цибулька з'являються варіанти слів: ангелиха і янголиця.

– прагнення надати номінації відповідного стилістичного забарвлення.

На нашу думку, це стосується не тільки поетичних творів, а й прозових. Наприклад, ангелиха – звучить надто прозаїчно, адже викликає у свідомості нормативні, “солов'їха”, “їжачиха”, “бідолаха”, “трудяга”, “янгелиця” – як “цариця”, “жриця”. Не важко здогадатись, яке емоційне навантаження лежить у словах “повнозаддя”, “шакалять”, “змужланіння”, “збабиння”, “змавпений”, “хренбурзьке право”, “МАСИ ТУРБУВАТИ”. “Колінізми” (від “коліно”), “наспинізми” (від “спина”) [55], утворені за аналогією до іншомовних слів “історизм”, “вульгаризм” та ін., надають звичайним словам офіціозності.

Варіантність, як відомо, є характерною ознакою функціонування мови і притаманна в принципі всім елементам мовної системи – від фонеми до речення. Проте особливо яскраво варіантні процеси проявляються в лексиці, яка вбирає в себе зміни, що відбуваються в різних підсистемах мови.

Серед авторських неологізмів помітна велика кількість саме дієслів, утворених префіксальним способом. Дієслова, можливо, не нові, але доданий до них префікс увиразнює їх: звазелінений, оприсутнювати, відпастушились, знетворене, заянголила, догіркувати, схарапуджено, зоднаковіли, споночіла, змурашена, оскіфлений, закалюжені.
Однак є тенденція не лише до вживання дієслів із префіксами, але й іменників з цією частиною слова – нериторика, надеротика, безхліб'я, прабілість, пресвітлість, роззнайомлення.

Щодо прикметників, то в сучасній літературі спостерігається тенденція до надвживання прикладкових конструкцій прикметників за принципом поетичної (оригінальної) сполучуваності, які характеризують колірні та смакові властивості предметів. Майже у кожного літератора є такі новотвори: брудно-зелена, прозоро-червоні, ясно-сірий, золотаво-мідний, кришталево-чисто, незрівнянно-дзвінко, ніжноблакитний, білосліпучий, свинцево-сизий, сліпучо-балакучий, кольорово-бідна, прозоро-слюдаті, безбарвно-вицвіла, солоно-зимовий, зелено-гостинні, урочисто-барвисті та ін. Використовуються також неологізми, які мають у собі художній прийом – оксюморон: знущально-доброзичливе та явище параномазії: усеїдно-всеїдливий, оплачених-оплаканих.

Серед проаналізованих слів варто звернути увагу також на такі специфічні утворення, як похідний прислівник від слова “силует” – силуетно. Привертає увагу прислівник “сюніч”. Надоригінальним можна вважати такі лексичні інновації, як “впавутинення дівчинки”, “без цивілі”, “кентавріада” за аналогією до “олімпіада”, “людинятина”, “людинина” “телятина”, “курятина”, “свинина”, “сувереншовінізм”.

Як бачимо, і письменники, і поети активно використовують неологізми. Звичайно, все залежить від авторського стилю, авторського бачення, і спосіб мислення творчих людей просто неможливо підігнати під якісь рамки. Тому досить важко групувати нові слова й виділити певні тенденції їх творення і функціонування.

Можливо, деякі згадані неологізми стануть навдовзі загальновживаними словами. Що саме вживати – вирішать не тільки час і потреба, а й активне використання нових слів засобами масової інформації. Насамкінець хотілося б згадати слова Ю. Шереха: “...часто буває цінніше не витворити щось скороминуще нове і власне, а вдало і глибоко, по-своєму використати те, що в мові вже є, таким чином внутрішньо збагачуючи мову”.
У попередні десятиліття розвитку української мови індивідуально-авторські слова створювалися і вживалися переважно в красному письменстві та розмовному мовленні, рідше — у публіцистиці. У кінці XX і на початку XXI століття такі лексичні одиниці значно активізувалися у мові засобів масової інформації, що було зумовлено багатьма чинниками як позамовного, так і внутрішньомовного характеру.

Зібраний матеріал із мови новітніх ЗМІ засвідчує, що оказіоналізми здатні виконувати найрізноманітніші стилістичні функції. У кожному окремому контексті ці лексичні одиниці мають або виразний позитивно-оцінний (богданіана ‘сукупність творів мистецтва, спогадів та ін., пов’язаних із життям і діяльністю Богдана Хмельницького’, кінорадощі, серцезворушний, світославний), або негативно маркований характер (реріхнутий, порнодіва, наварообіг). Через те, що більшість сучасних мас-медіа перебувають на передньому краї політичної, ідеологічної, етнічної, конфесійної боротьби, їх автори продукують переважно негативнооцінні оказіоналізми з надзвичайно високим рівнем експресивності: Проте всіх дьогтєтворців переплюнув член обкому КПУ Реп’ях («Молодь України»); А Верховній Раді разом з президентом і Академією наук узаконити «нову історіцьку обшность» нац’євнухів? («Веч. Київ»); У тридцятих роках [XX століття] з погляду більшовиків існували білополяки, білофіни, білокитайці і навіть білонегри (телебачення).

Позитивно оцінних оказіологізмів у мові сучасної публіцистики значно менше. Здебільшого вони забарвлюють контекст патетичними, піднесеними, ліричними тонами: Мову сотворило високе поривання, через те мова завжди вертикаль. А поети найпричетніші до мовотворення, до духозрушення («Літ. Україна»); І дещо символічно, що свій перший матч «Шахтар» ... проведе саме з одвічним вітчизняним «золотоносцем» — київським «Динамо» («Україна молода»); А тепер, мої дзвінкоброві, бувайте здорові (радіо).

Останнім часом для більшого зацікавлення читача, глядача або слухача, а також для влучності, дотепності, нетрафаретності інтенсивно використовуються інновації- оказіоналізми в заголовках: Через поле, через гай ходить хлопчик «Вогнеграй» (про пожежі) («Україна молода»); Торгаші «обкавунились» («Україна молода»); Електрошара може урватися («Україна молода») та ін.

Окремої уваги заслуговує семантична класифікація оказіональних слів. За своєю природою корпус аналізованих одиниць — складний і неоднорідний масив лексики, серед якого можна виділити ряд основних тематичних груп.

Кількісно найчисельнішу з них становлять оказіональні лексеми на означення назв людей: посткомуніст, політикеса, фанероман, комуносоціаліст, марксофеменістка, новоканалець та ін. Очевидно, цьому сприяє низка причин, серед яких найголовнішими є зростання ролі особистісного начала, позитивної або негативної ролі особи в історії.

Досить поширеними також є назви найрізноманітніших ознак, якостей, властивостей, особливостей зображуваних явищ, подій, процесів тощо: білохатий, гучномітинговий, білокомірцева [злочинність], фашизоїдна [наволоч], червоноімперський та ін.

Широко представлені у мові новітньої публіцистики назви абстрактних понять і процесів: інтеркохання, кучмівство, піночетизація, тунісизація тощо. Напр.: Йде повальна тунісизація «Нового каналу». Тобто останнім часом усі захопилися Тунісом — його історією, культурою, життям і побутом, туризмом у цій країні (телебачення).

Влучними і дотепними є журналістські номінації певних епох, періодів, часових відрізків ([доба] «Хайживізму», купонізму, [час] «хапай-ковтай») або історичних теренів, місця проживання. Останні нерідко мають перифрастичний, асоціативно-образний характер: Бандерштат — ‘західноукраїнські області’, Придуркостан — ‘територія психіатричної лікарні’, вошежитіє — ‘гуртожиток’ (пор. російське общежитие) та ін.

Серед оказіоналізмів домінують одиниці, що по-новому передають ставлення авторів до вже відомих денотатів, виділяючи в них своєрідну, досі ніким не розкриту чи не помічену особливість, тобто синонімічні і варіантні оказіоналізми: ньюпосткомуністичний (новопіслякомуністичний), депутатовоз (членовоз), червонозоряно-двоголова (Москва), довколишшя (довкілля) та ін. Цікаво, що до деяких слів і словосполучень виникають цілі синонімічні ряди оказіональних лексем (пор.: народний депутат —мандатоносець, білетоносець, значконосець, шандеп, верховнорадівець). Досить численну групу становлять індивідуально-авторські назви зовсім нових понять, явищ чи предметів, так звані позасинонімічні оказіоналізми: кримотерапія, «Снігурята» (назва мультфільму), поп-цукерка, попсонечко та ін. Напр.: І все це готувало появу на небосхилі основної попзірки, а точніше -попсонечка («Час»).

Словотвірні особливості оказіоналізмів теж дуже різноманітні, адже оказіональна деривація послуговується не тільки наявними в сучасній українській мові зразками (моделі, типи), але й створює і використовує свої, призначені винятково для продукування індивідуально-авторських слів. Загалом виявлені у мові ЗМІ інновації умовно поділяємо на дві групи.

До першої зараховуємо авторські новотвори, які не виходять за межі продуктивних способів, типів і моделей словотвору, використовують наявні в мові морфеми і форми слів. Найчисельнішими виявляються суфіксальні утворення назв осіб. При цьому переважають слова з власне українськими суфіксами -ець/ -івець від основ іменників на означення власних назв (прізвищ відомих державних, політичних, громадських, релігійних та ін. діячів), тобто відантропоніми. Деривати цього типу мають словотвірне значення ‘послідовник кого-небудь, прибічник когось або чогось’: клінтонівець, зюгановець, вітренківець, симоненківець, сабоданівець тощо.

Близьким до попереднього є словотвірний тип, який об’єднує нові слова, що вказують на «належність особи до певного ідеологічного, суспільно-політичного, мистецького напрямку, вчення, організації, партії, угруповання, ансамблю, телеканалу, банку, фабрики, радіопередачі та ін.»: відро

дженець (від назви партії «Відродження регіонів»), пік-кардієць (від назви ансамблю «Піккардійська терція»), інтерівець, авалівець, світочівець, школядівець тощо.

У мовній практиці української публіцистики останнього десятиліття спостерігається широке оказіональне творення відіменникових одиниць на означення опредметнених дій, процесів, явищ, властивостей тощо, зокрема від назв регіонів, держав, народів, прізвищ відомих діячів, закладів харчування, процесів та ін.: балканізація — ‘міжнаціональна ворожнеча, збройні конфлікти, які ведуть до розколу країни’, афганізація, білорусизація, хохляндизація, лукашенкізація, макдональдизація, технократизація, кланізація та ін. Такі новотвори є результатом авторських шукань працівників мас-медіа з метою пожвавлення, урізноманітнення викладу інформації, створення належного емоційно-експресивного впливу на тлі раціонального стандарту. Напр.: У наземних операціях сербські війська зможуть протистояти силам НАТО ефективніше, ніж у повітрі. Це може призвести до афганізації, тобто затягування конфлікту («Україна і світ сьогодні»).

Значно активізувалися також утворення на означення абстрактних понять, зокрема словотвірного типу із суфіксом -шин-, які виникають від іменникових твірних основ і передають значення ‘сукупність певних рис, ознак, які мають зв’язок із конкретною людиною’. Вони набувають статусу явища-характеристики, здебільшого різко негативної: жириновщина, лукашенківщина, чародєєвщина, лазаренківщина, тарапуньківщина, юфівщина.

Іменники-оказіоналізми в мові новітньої публіцистики утворюються і за допомогою малопродуктивних та непродуктивних суфіксів і суфіксоїдів, зокрема таких, як -ик, -ник (самітник — ‘учасник саміту’, екстремник), -ізм-/-изм (клінтонізм, кучмізм, купонізм), -іад- (олігархіада, бондіада, дияволіада), -іан- (бондіана, наполеоніана, петлюріана), -ств-/-івств- (силенкіанство, кравчуківство), -атор (лукашенізатор), -їсть (омасовленість), -фоб (галичанофоб, аміакофоб, мерседесофоб), -філ (футболофіл, бірофіл, тевтонофіл), -терапій- (словотерапія, німотерапія), -творець (паперотворець, легендотворець), -носець (оскароносець), -лог (роксоланолог), -крат (жлобократ), -кратій- (жлобократія, кучмократія) та ін. Такі новотвори виразно стилістично марковані, що надзвичайно важливо для мови підстилю ЗМІ. Напр.: В українському парламенті триває олігархіада (телебаченння).

Для прикметникового словотвору найпродуктивнішим суфіксом є -ськ на базі власних назв: кравчуківський, ющенківський, клінтонівський, путінський, бондівський тощо.

Із найяскравіших префіксальних та префіксоїдних оказіоналізмів згадаємо антискандал, недопочуття, постчорнобиль, посткомуніст та ін. Трапляються поодинокі деривати, утворені шляхом нанизування префіксів, що сприяє підвищенню стилістичного ефекту таких слів: Олігархи вважають, що для їх плідної роботи потрібно створити супернадумови (радіо).

Останнім часом у мові ЗМІ простежується тенденція до інтенсивного зростання кількісного складу інноваційних іменників та прикметників, утворених основоскладанням. Зокрема, чистим основоскладанням сформовані слова олігархопарк, новокомуніст, єльцинсько-лукашенківський [сценарій]. Продуктивним виявилося основоскладання у поєднанні з суфіксацією (владодержець, лівоблоччя, зелено-планетяни (від назви радіопередачі «Зелена планета»), кріслоносні [вибори], лігочемпіонське [татуювання]) переважно на базі вільних словосполучень. Пор.: Націонал-демократи в олігархопарку. «Звірята» з парку олігархічного періоду полюбляють поїдати відвідувачів, які не тримаються гурту («За вільну Україну»). Вони є свідченням дії закону мовної економії, надзвичайно важливого для сучасних мас-медіа — з огляду на максимально ефективне використання ефірного часу і друкованого рядка.

Отже, демократизація суспільно-політичного життя, зняття цензури і самоцензури, зростання особистісного начала сприяли розкріпаченню мови мас-медіа, що виявляється в значній активізації оказіонального словотворення. Такі новотвори виконують у мові сучасної публіцистики і номінативну, і когнітивну, й експресивно-оцінну функції.

Оказіоналізми (авторський
Оказіоналізми рідко переходять у загальновживану
Хоча бувають й винятки(наприклад, до загальновживаного словника війшли такі новотвори майстрів слова, як
Способи творення оказіоналізмів

Традиційно виділяються три основні способи утворення оказіоналізмів:

I. Використання афіксальних засобів, притаманних даній мові;

Твірною основою може виступати будь-яка частина мови. Словотвірними формантами виступають всі афікси: префікси, суфікси, конфікси.
Наприклад:
дієслівна основа + преф. з/ пере/ роз/ від/ до/ про/ під: переснідав, віднотовували, підстосовувалися, зроджувалися, проринали.
  • дієслівна основа + конфікси: преф. пере/ об/ від/ у/ по/ роз і суф. и : пересміювати, поскромити, розокремити, обінтілегентити .
  • іменникова основа + суф. івк/ств/ ович/ц/ анн/ енн/ ізм/ ість : кислівка, сметанівка, бабусівство, вискакович, репатріація, комбанування, омедлення, подонкізм, криводушність.
  • іменникова основа + преф. анти/ не/ без/ суб/ ви/ екстра: антиголос, безрозум, немова, антипапа, субмісія, виученик, екстраноги.
  • прикметник = прийменник + іменник + суф. н/ськ: безобрійне ,безшляха, донебесні, дониконівські, понадрейнські , понаднаукові .
    II. Семантичне переосмислення вже наявних у мові слів, висловів, фразеологізмів або морфем;

    Фразеологічною контамінацією ( від. лат. contaminatio – змішування) це схрещування в одному виразі двох чи кількох фразеологізмів. Письменник залучає контамінацію у тих випадках, коли фразеологічні джерела, які приваблюють його влучністю та образністю, не задовольняють традиційністю, узвичаєністю вживання або не відповідають цілям мовної економії.
    Наприклад, фразеологізм правда очі коле, контамінуючись із фразеологізмом болюче місце, у новій формі (колючо-болюча Бешиха) набувають нового, фразеологічно зумовленого значення. Пор. у контексті: Взяли підвищені зобов’язання. А дітей мало. Бешихо колючо-болюча, тут тобі не стоять, кості не ламать… Всі, як один (ВЗР: 389).
    Дієслівні фразеологізми головним чином виникають при заміні одного з компонентів загальновживаного дієслівного фразеологізму іншим, ще не усталеним у цьому виразі словом: на основі фразеологізму ловити ґав (у зн. ”бути неуважним”) формується новотвір ловити горобців. Створений таким чином варіант залишається близьким за своїм значенням до фразеологічного звороту.

    На основі фразеологічного натяку утворюється ряд оказіоналізмів, які мають такі набільш регулярні типи значеннєвих відтінків:
    Підсилення ознаки – сиво-сива давнина (ВЗР: 14). Тут набуває здатності окремого відтворення фразеологізм сива давнина.
  • Найвищий ступінь вияву ознаки – з найдавніших-давнин (Д: 220). Цю своєрідну форму фразеологічного звороту письменник добирає на противагу загальновживаній в українській мові з давніх-давен.
  • Актуалізація синонімічних конотацій – пустоголово воювати (ТМ: 194). Створений таким чином варіант залишається близьким за своїм значенням до фразеологічного звороту порожня голова. Тут можливі також мотивації іншим, близьким за значенням фразеологізмом вітер у голові. Пор. у контексті: – У тебе вітер в голові, а моя голова має на все свою теорію. На війні ти давно? – З першого дня. – А толку ніякого. Дурне діло – отак пустоголово воювати.
  • Абстрагування значення – тудисюдність (Д: 106). Моделлю для цієї трансформації послужив фразеологізм туди й сюди, який також увійшов у контекст, пор.: Їх носило по торгу туди й сюди, хрест-навхрест, і в свавільній тудисюдності кружляло так, що несила було розібрати.
  • Характеризувальний відтінок – справоздавці (ЯБ: 11). Фразеологізм здавати собі справу, який послужив основою для трансформації, не має такої виразної пейоративної конотації, як оказіоналізм. Пор. у контексті: Мене нищили в своїх писаннях усі справоздавці мого часу.
  • Виділення ознаки слова на тлі фразеологічно зумовленого значення – лизозади (Д: 536). Форма лизозади виникла на базі дієслівного фразеологічного звороту лизати руки (ноги, п’яти) або лизати халяви. Пор. у контексті: Князь повинен усе життя крутитися поміж отакими лизогубами й лизозадами, як ото їдуть за ним.
  • Метафоричне перенесення значення, напр.: …аж схитнувся наперед туди, звідки насмішкувато видивлялася на нього чорними пустими очодолами крейдяно-бліда коняча голова і шкірила зуби, мов сама смерть (Д: 46). Пор.: фраз. білий, як крейда → вільне словосполучення блідий, як крейда → оказ. крейдяно-бліда.
  • Конотація урочистості: Замикали похід бранців таємничо-загрозливі люди (Д: 305). Тут оказіоналізм таємничо-загрозливі містить натяк на усталений вираз таїти в собі загрозу.

    III. Актуалізація іншомовних елементів, а також елементів нелітературного просторіччя, територіальних діалектів, професійних і соціальних жаргонів тощо.
    Ремініценсії - навмисне повторений чужий мовний елемент у новому контексті (нерідко і в новій зовнішній формі складного слова, який несе додаткове семантико-стилістичне та ідейне навантаження, і стає основою поетичного ефекту. Такі утворення породжують експресію іронії та зневаги, яка, з одного боку, пов’язується з семантикою та дериваційною структурою окремих компонентів складного слова, а з іншого – із загальною семантикою чужого словесного образу.
    Наприклад: Іліада – поема про Іліон (Трою), Жмакіада – поема про “районного уповноваженого товариша Жмака”; епопея – художній твір, у якому широко й різнобічно зображено великі історичні події, козоепопея – “невеликий за обсягом розділ роману, в якому поставлено проблему “героїчного громадянина, що їхав три доби в вагоні з голодними козами”.
    Поодинокі утворення з трьох і більше основ відзначаються яскраво вираженою нарочитістю та винятковою експресивністю й поза межами контексту, напр.: готично-мінаретно-степова, сирумукимасла, інститут Проектокоровомолокофермодоїння тощо. У таких випадках оказіональність надскладних слів спирається водночас і на зовнішню, і на внутрішню форму цих утворень. Це буває тоді, коли:
    Складники композита неоднакові за стильовою приналежністю, тобто утворюють внутрішній різностильовий контраст: – Ти хотів у корпусну артилерію, а потрапив у протитанкову. Як наш Козак: їхав у берегову, а опинився в сухопутно-смертоубийственній (НО: 308); Хіба ж не розповідають, що в науково-дослідному інституті Проектокоровомолокофермодоїння вже спроектовано ферму майбутнього, яка їстиме тільки концентровані корми і даватиме тільки концентровану продукцію (ВЗР: 270); абстрактно-безглуздо-філософський висновок (ПЗТ: 468).
  • Складники композита утворюють внутрішній семантичний контраст, який ґрунтується на соціальній градації об’єкта називання: Ось тут він піднявся над єфрейторсько-унтер-офіцерським світоглядом, над віками! (НО: 272); …і з цими студентко-викладачко-доцентами квапимося на побачення (ЗПВ: 227).
  • Трикомпонентні утворення, які формуються на основі загальномовних двокомпонентних складних слів, логічно співвідносних із третім компонентом, пор.: кам’яновугільний басейн → кам’яновугільно-залізничний дух (Ю: 23); висока зарплата → високозарплатне становище (ЗПВ: 38). Їх оригінальний і разом з тим прозорий зміст точно розрахований на естетичну свідомість людей даної історичної епохи.
  • Єрмоленко С., Бибик С., Тодор О. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За редакцією С. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001. — 224 с.
  •  Глущенко В.А., Ледняк Ю.В., Овчаренко В.М., Рябініна І.М. Мова як система. – К.: Центр учбової літератури, 2001. – 132 с.
  •  Загребельний П. Тисячолітній Миколай.-К.: Нова,2007.-315с.
  •  Загребельний П. Вигнання з раю. – К.: Рад. письменник,1986 - 456 с.
  •  Загребельний П. Диво. – К.: Дніпро, 1971. - 672 с.
  •  Загребельний П. Неймовірні оповідання . – К.: Рад. письменник, 1987. – 367 с. Загребельний П. Юлія, або запрошення до самовбивства.- К.:Вітчизна, 1995. – 650с.

  • ПОЕТИЧНІ ОКАЗІОНАЛІЗМИ: ТРАДИЦІЯ І СУЧАСНІСТЬ
    Художні твори постають перед читачами як авторський образ світу речей, почуттів, прагнень, як образ Всесвіту, втілений у слові. Сила поетичного впливу на свідомість у новизні сприйняття вже відомого, у здатності поета віднайти і висловити нові грані чуттєвого світу. Пор. слова О. О. Потебні: «Поезія — перетворення думки посередництвом конкретного образу, вираженого в слові». Слово художнього тексту перебуває у центрі постійної антиномії між зростаючою необхідністю адекватно висловити думки та лексичним узусом певного історичного періоду. На це звертав увагу Дмитро Козій на сторінках журналу «Рідна мова»: «З давен-давен генії слова виявляють дивну суперечність у своєму відношенні до слова: віра у безмежну силу слова чергується у них з почуттям безсилля висловити те, що таїться в глибинах душі». Як наслідок виникають індивідуально-авторські новотвори-оказіоналізми. Оказіональні слова характеризуються специфічними ознаками, які відрізняють їх від інших слів у системі мови. Найважливіші з них: належність до сфери мовлення, ненормативність, функціональна одноразовість, створюваність у процесі мовлення, експресивність, похідність, індивідуальна належність, синхронно-діахронна дифузність.

    Оказіональне слово — це слово, яке втілює вміння автора реалізувати словотвірні можливості, що закладені в системі мови. На відміну від узуальної лексичної одиниці, яка існує у двох формах — абстрактно-узагальнювальній (сфера мови) і конкретно-частковій (сфера мовлення), оказіональне слово є лише мовленнєвою лексичною одиницею і не має мовної форми існування. Оказіоналізми свідомо творяться мовцем, який прагне до самовираження. Отже, функціональна специфіка оказіоналізму полягає у своєрідній «запрограмованій несподіваності» (А.Г.Ликов) його появи у тексті. Звідси випливає наступна характерна ознака оказіоналізму — ненормативність. Мотивоване відхилення від норм (граматичних, словотвірних, семантичних) властиве для поетичного мовлення, в якому спосіб вираження змісту не менш важливий, ніж сам зміст.

    Такі ознаки оказіонального слова, як функціональна одноразовість, створюваність (а не відтворюваність), індивідуально-авторська належність є взаємозумовленими. У кожному окремому акті мовлення оказіоналізм використовується неповторно, саме для якоїсь конкретної ситуації.

    Експресивність оказіоналізму є його визначальною ознакою і головною функцією. В оказіональних словах значно послаблена номінативна функція, а експресивна — посилена. Оказіоналізми завжди є похідними, мотивованими словами.

    Суть синхронно-діахронної дифузності оказіоналізму полягає в одночасності і нерозривності процесів його творення і вживання. Синхронний і діахронний аспекти оказіоналізму збігаються. Найповніше ця особливість виявляється у, так би мовити, «чистих» оказіоналізмів, не зафіксованих на письмі, щодо яких може виникати ілюзія відтворюваності. Зрощеність синхронного і діахронного факторів оказіоналізму зумовлює постійну новизну у його сприйнятті. Навіть давність багатьох оказіоналізмів (скажімо, у Івана Вишенського чи ближчого до нас у часі Павла Тичини) має лише хронологічний характер, бо хай то столітній, чи десятилітній вік оказіоналізм залишається словом, створеним принагідно.

    І. Огієнко писав: «Новотвори — це живий двигун зросту кожної мови, а тому треба тільки радіти, коли вони з’являються в нашій мові». Сучасна українська поезія, розвиваючись у руслі традицій, а також за законами жанру, активно продукує авторські новотвори. Однак захоплення творенням нових слів, пошуком нового синтезу змісту і форми потребує виваженого підходу. Індивідуальне словотворення — це складний процес постійного вибору між «бути» чи «не бути»; особливо тоді, коли йдеться не про найменування нових понять, а про вияв нових відтінків у значеннях. Поряд з об’єктивними мовними законами вирішальну роль тут має мовне чуття автора. Ця категорія досить умовна, але вона визначається комплексом мовно-психологічних факторів розвитку особи як мовця. Правильним, чи «удатним» (І.Огієнко) є лише те нове, що доцільне і повним обсягом виконує функцію експресивності, стилістичної доцільності, не дисонує із загальним ідейно-семантичним полем художнього твору, а також створюється «не всупереч законам своєї мови», щоб не видавати за «нове» банальні помилки чи незнання орфографії. Наприклад, існування слова телевізорно суперечить правилам суфіксального словотвору прислівників (за допомогою суфіксів о, є творяться прислівники від основ якісних прикметників, прикметник телевізорний — відносний), однак він точно передає індивідуалізоване авторське сприйняття ознаки.

    В нім терпимо і навіть тепло,

    Телевізорно, як і слід,

    Та чомусь пожильці, як із пекла,

    Розбігаються до робіт.

    Т. Коломієць

    У цьому контексті цілком виправдане вживання новотвору, за яким постає багатий сприйняттєвий ряд асоціацій: телевізорно — отже, «затишно, сімейно, навіть інтимно в голубому сяйві екрана». Висхідна градація — терпимо, тепло, телевізорно суперечить порівнянню «як із пекла», і саме цей конфлікт значень допомагає авторці сильніше подіяти на читача, повніше передати власні відчуття.

    Усі авторські новотвори можна умовно розділити на дві великі групи. До першої належать такі утворення, які хоч і не зафіксовано в словниках, але вони не виходять за межі продуктивних моделей українського словотвору: це різноманітні назви осіб, утворені за допомогою суфіксів -ець-, -ник-; слова, які поширюють вже чималі ряди утворень із час-тотними формантами само-, теле-, ціле-, одно- та ін.; складні слова; абстрактні назви на -ння, -ість, утворені від загальновживаних слів. Такі новотвори є власними винаходами письменника, але в межах будови і духу мови, в межах унормованої мовної системи. Вони сприймаються носіями української мови як добре знані і літературні.

    До другої групи, значно вужчої за обсягом, зараховуємо оказіоналізми, які одразу привертають увагу нетрадиційним використанням мовного потенціалу, позначені яскравою новизною. Наприклад: розперетричі (Л. Костенко), стуленовусто, знадіб (В. Сад), даздравство (Г. Радошівський), збудьвік (О. Яровий), знайдибіда, суньголов (Л. Костенко), розвитання (М. Шунь).

    Прикладом точного попадання оказіоналізму в ідейно-естетичну канву тексту є авторський новотвір І. Жиленко — інфателін.

    А, отже, нормальним є аномальне...

    І стрілка за коміром, мов остюк, поколює...

    Вколює інфателін.

    Якась безпроблемність морозивно-карамельна.

    Прагнучи передати атмосферу пасивності, яка огортає ліричного героя, поетеса використовує медичні терміни (чи методи?) і створює за аналогією до ліків назву препарату — інфателін, який призводить до інфантильності. У поетичному контексті цей новотвір стає одним з емоційних та значеннєвих центрів, актуалізуючи увагу сприймача незвичним поєднанням традиційної словотвірної моделі та нового наповнення.

    Поетичне мовлення, підпорядковуючись законам метрики, особливо прагне до точності та лаконічності. Слово у художньому контексті здатне виступати як «абревіатура висловлювання», і найширший простір для цього відкривають засоби словотвору. В авторських новотворах сучасної поезії звертає на себе увагу помітна кількісна перевага слів з абстрактним значенням. В. М. Русанівський називає їх індивідуальними авторськими неологізмами, що будуються за узвичаєними у мові моделями. Такі оказіоналізми мають багато словотворчих аналогій серед узуальної лексики: дніпровість, дібровість (Л. Костенко), білорадість (Д. Сироїд), усетерпимість (В. Бровченко), многотерпіння (Т. Майданович), сіродення (О. Яровий). Інколи удатні новотвори можуть акумулювати інформацію, яка традиційно висловлюється складними синтаксичними конструкціями. Це відображає загальну тенденцію до конденсованого вираження думки й економії мовних засобів.

    Наприклад, утворення Людмили Таран — літорость:

    Папороть первісна, скручена зародком,

    Чує весну.

    Граються промені, пестощі лагідні:

    Я ще живу.

    Впала в безпам’ятство, випала з плинності

    Взимку душа —

    Паростки, пагони, літорость жадану

    Знов розпуска.

    Оказіоналізм узагальнює: від найпростішого — «все, що росте влітку» до складної метафори — «розквіт зболеної, змученої душі; прагнення до тепла, любові».

    Справжніми каталізаторами думки є утворення такого типу: збудьвік (О. Яровий), суньголов, знайдибіда (Л. Костенко), принцобомж (І. Жиленко), синожовтеня (С. Пушик), хитроман (В. Бровченко).

    Дуже часто словотвірною ознакою оказіоналізмів є синтаксичні словосполучення, тому такі новотвори прозорі за структурою та значенням і майже не потребують контексту для розуміння. Щодо художньої вартості такі утворення співвідносні з мінімальним і самодостатнім словом-художнім твором, яке у контексті часто є емоційно-смисловим центром. Наприклад, новотвори тіснозорий (М. Орест), тиходумний (В. Кочевський), дощолистий (Д. Сироїд), новітньодутий (В. Бровченко), самозаслуханий (Л. Костенко), розкозачувати, захохлячити (В. Кочевський), різдвяніти (І. Жиленко), кривавопогонний (Г. Радошівський), бруднославити (І. Жиленко) впливають на людину не лише інтелектуально, але значно сильніше — через чуттєве, естетичне сприйняття світу. Експресивність оказіоналізмів посилює вплив поетичного мовлення і веде до вироблення оригінального художнього стилю.

    Виразною самобутністю позначене створення прислівника розперетричі. Цей оказіоналізм актуалізується лише в контексті:

    Не говоріть від імені народу, —

    Розперетричі ви йому впеклись!

    Компонентний аналіз новотвору виявляє засоби, за допомогою яких Ліна Костенко досягає експресивності. Насамперед, ні префікс роз-, ні префікс пере- не належить до тих, що використовуються у прислівниковому словотворі. По-друге, ці префікси мають виразну семантичну маркованість: роз- — формує дієслова доконаного виду, отже, надає слову семи завершеності; пере- — вказує на повторність дії або явища.

    Отже, поєднуючись із кількісним прислівником тричі, вони створюють нову форму слова і вносять додаткові смислові відтінки. Узагальнене значення оказіоналізму формується синтезом протилежних мікрозначень: роз- (завершення чогось, що вже відбулося), пере- (повторення вже існуючого), тричі (вказівка на неодноразовість, перманентність протиріч, закладених у двох попередніх компонентах).
    Оригінальні засоби досягнення емоційності та експресивності цінував Л. А. Булаховсь-кий. Він писав: «Хай вигадані відповідними художниками нові слова залишаються назавжди тільки їх словами, хай вони не поступають до активного фонду загальної мови, — але там, де їх ужито, вони живуть і житимуть своїм повним художньо-естетичним життям, на своєму місці вони є збагаченням мови як засобу, що служить виявом певної дієвої образності та емоційності і, подобаючись хоча б певному колу читачів, тим самим виправдовує своє народження і своє існування».

    Дудик М. П. Про тематичні обриси інноваційної лексики. – Наукові записки. Серія «Філологія», 2007. Вип. 9 – С. 156 – 162.

    2. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К.: Наук. думка, 1970. – 304 с.

    3. Караванський С. Оказіоналізми, або слова-унікуми // Українська мова та література. – 2001. – Квіт.(№16). – С.11.

    4. Колоїз Ж. В. Українська оказіональна деривація: Монографія. – К.: Акцент, 2007. – 311 с.

    5. Стишов О. Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації): Монографія. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2003. – 392 с.

    6. Турчак О. М. Оказіоналізми як об’єкт лінгвістичного дослідження // Українська мова. – 2004. – № 2. – С. 47 – 55.



    перейти в каталог файлов


  • связь с админом